Жили веселі чоловічки

Серед своїх лісних хором.

Вклонялись вітрові і лісу,

І все було в них просто шик-

Елітні хижини із хмизу,

Щодня із мамонта шашлик.

Але чогось не вистачало…

Не розуміли і самі,

Аж потім лиш зметикували,

Що вони, бідненькі, німі.

І висновку дійшла такого

Чиясь розумна голова.

І з того часу видатного

Рікою полились слова.

Вкраїнська мова розросталась,

Як свіже тісто на дріжджах,

І нація вся розвивалась

І в ворогів вселяла жах.

Але прудкі хорвати й серби

(хоч й корінні були слов’яни)

Калині зрадили і вербам,

І подалися на Балкани.

Ну і, звичайно ж, прихопили

З собою в мандри далеченькі

Вкраїнську мову й там водили

На ній веселі теревеньки.

Тим часом в Київській Русі

Старослов’янська стала в моді-

Князі не бачили краси

В української мови вроді.

"Це мова смердів”-всі казали

‘’Мужицький гомін на віки ‘’

Верхи ж у Польщі розмовляли

А-ля вкраїнські мужики.

А тут й Росія в плані мові

Від України відкололась,

Але поцупити основу

Своєї мови їм вдалося.

І тут вони в своєму стилі

На світ увесь волати стали:

’’Основа всіх основ- російська,

Вона-усіх начал начало‘’.

Литовці ж, як були при владі,

Вкраїнську мову не чіпали,

І вам сказати так по-правді,

В якійся мірі поважали.

А от коли прийшли поляки-

То українцям хоч тікай!

Заборонили все, чортяки,

Занапастили весь наш край.

Нові словечка підкидали,

Але того не врахували,

Що українці хитрі дуже –

Чуже наріччя підібрали,

Але й свого не забували.

Вкраїні ж всі не ликом шиті,

Й поки поляки все мудрили

Щоб їм іще заборонити,

Граматику в тираж пустили.

Та тут до рук прибрали владу

Сусіди східнії-кацапи,

І мови світ недоторканий

Взяли в свої бруднющі лапи.

І почались нові тортури-

Всілякі Ємські постанови,

Валуєвських указів мури,

Навчання на російській мові…

На жаль всі лідери радянські

Не відрізнялись інтелектом,

Й основа мов усіх слов’янських

Тепер вважалась діалектом.

Але знайшлися в Україні

Ті, хто звеличив рідну мову,

І, дякуючи їм, і нині

Весь світ шанує наше слово.

Це Котляревський і Метлицький,

Це Коцюбинський і Костенко,

Це Драгоманов і Старицький,

Це Українка і Грінченко.

Куліш, Гребінка і Павловський,

Чубинський, Квітка, Симоненко,

Вовчок, Сосюра і Грабовський,

Іван Франко й Тарас Шевченко.

А що ж є спільного в цих мовах-

Доісторичній і сучасній?-

Обидві схожі: пречудові,

Наймелодійніші, прекрасні.

Графіті предків на Софії

Дали нам приклади бадьорі .

Хоч вже й не на старослов’янскій,

Але в графіті всі забори.

Й, як грамотій якийсь диктанта

Напише на уроці нині,

То що там та старослов’янська –

Не відрізниш і від латині!

Тобто ми, друзі, зберігаєм

Коштовний скарб-прекрасну мову,

Її примножуєм й кохаєм,

Збагачуємо знову й знов

http://ridna-ukraine.at.ua/publ/2-1-0-14